история1.jpg
 
 

Вітаю Вас, шановний читачу! Я Дух Парку. Я живу тут з кінця XVIII століття, коли куточок степу став мимоволі перетворюватися на парк, з’явилися перші алеї дерев біля озера. Саме озеро існувало дуже давно, я навіть не знаю скільки йому століть.

Ось тоді, коли народжувався парк, з’явився я у цій мальовничій місцевості. Більш ніж два з половиною століття я мешкаю в парку. Скільки всього я бачив і чув! На моїх очах змінювалися господарі парку, висаджували безліч дерев, створювали газони, будували павільйони. Бачив я періоди запустіння, а потім знову старий парк оживав…

Я Дух – хранитель цього місця! А зараз я пропоную Вам здійснити історичну прогулянку старим парком. Ми пройдемося різними епохами і подивимось, як кожна з них справила вплив на життя парку.

Поклав початок паркові запорозький козак Лазар Глоба. Спочатку він оселився в 1743 році на вершині одного з пагорбів біля Дніпра, на місці, де нині знаходиться парк імені Шевченка. Там розвів запорожець чудовий сад. Згодом, у 1770-х роках, Глоба заснував і другий свій маєток – якраз на місці нинішнього парку його імені. Козак облюбував живописну місцевість біля озера. Тут знаходився і його зимівник – житло та господарські приміщення. Цей зимівник зник в історії – загубилося навіть його місце. А воно десь у парку… Цю таємницю зберігаю тільки я, Дух Парку! Колись може я повідаю її.  

Другий сад Глоби швидко розрісся. В кінці XVIII століття сад мав ті ж обшири, що й тепер, навіть трохи більші. Близько  1793 року старий козак помер. На його могилі сто років стояв кам’яний обеліск: «Запорожцу Глобе – Основателю Сада». А у вересні 1972 року був відкритий новий пам’ятник козаку приблизно там само, де була його могила. Сидить Глоба задумливо, саджаючи молоде деревце…

 
 

Після смерті Лазаря Глоби його сад занепав. Я був змушений безпорадно спостерігати, як дерева зачахли, а терени заростали чагарником. Але на початку XIX століття в мене пробудилися радісні почуття. З’явилася людина, яка вирішила пов’язати свою долю із садом та привести його до ладу.

Це був вчений-садівник Адам Гуммель з німецького міста Маннгейма. Він приїхав до Катеринослава у 1809 році та керував садом до 1848 року, сорок років. Гуммель мав складну долю – він помер від холери. Але за кілька десятиліть сад під його керівництвом перетворився на Казенний Ботанічний сад. Він вважався третім на всьому Півдні після Нікітського ботанічного саду в Криму та Одеського Ботанічного саду.

Адам Гуммель не тільки був чесним та працелюбним. Він намагався створити з саду не просто місце для гулянь, а розплідник садових дерев. Сад займав площу 40 десятин (десятина – трохи більше гектара), і в ньому було влаштоване Училище садівництва (з 1842 по 1858 роки). Тут росли й дикі, й фруктові дерева, були численні городи та парники. Кожен німець-колоніст повинен був придбати в Катеринославському саду по 5 дерев для посадки їх у своєму маєтку.

У 1837 році в Катеринославському Казенному саду було 945 родів дерев! Щорічно відпускали від 15 до 20 тисяч саджанців. Деякі зразки рідкісних дерев подарували Адаму Гуммелю американські квакери – протестанти. Саджанці привезли аж з Америки. На жаль, від тих дерев нічого не лишилося…

Під кінець життя Адама Гуммеля в саду нараховувалася 31 тисяча фруктових та 193 тисячі лісових дерев, 23 тисячи кустарників; 569 сортів квіткових та оранжерейних рослин.

Але, як часто це буває, знову після смерті піклувальника доля саду склалася нещасливо. Я бачив, як у 1858 році училище садівництва закрили, а Казенний сад розділили на дві частини – Міський сад і Технічний сад. Кордон між двома садами проходив приблизно по лінії, де зараз йде вулиця над парком….

В середині XIX століття я вимушено спостерігав, як над садом нависла небезпека. Місто, яке до того закінчувалося якраз біля саду, почало розширюватись і потроху наступати на паркову територію. На колишній території саду згодом побудували костел, лютеранську кірху, торгові будівлі і навіть Зимовий театр (театр драми та комедії). Але основна частина саду збереглася.

Дві частини саду півстоліття жили різним життям. Міський сад – улюблене місце гулянь мешканців, місце концертів та навіть мітингів. А Технічний сад – місце розведення рослин, щось на зразок Ботанічного саду. де були городи та оранжереї.  

В Міському саду публіка не тільки гуляла, а й дивилася театральні вистави. Тут було побудовано дерев’яний Літній театр Англійського клубу, де давали спектаклі видатні актори – М. Заньковецька, М. Кропивницький та інші. 

Міський сад був відкритий для всіх верств мешканців. Цікаво, що під час революцій 1905 та 1917 років спокійний сад перетворився на арену мітингів, де виступали за повалення самодержавства.

 
сад1.jpg
 

Більше ста років тому досить спокійне життя парку, та й мій спокій порушила незвичайна яскрава подія. На всій парковій території три місяці (з 1 липня по 25 вересня) 1910 року працювала «Південноросійська промислова, сільськогосподарська та кустарна виставка». Це була виставка у форматі сучасного «Експо», яка охоплювала весь Південь тодішньої Російської імперії.  

Вся територія парку була забудована павільйонами, який налічувалося близько 120! Вони належали як державним, так і приватним установам. Кожен з павільйонів повинен був вражати відвідувачів – наприклад величезний закрутний кран розміром з будівлю, який належав фірмі Еміля Вюрглера, що займалася електротехнічним обладнанням. Був тут і український хутір, ніби ожив на короткий термін зимівник Лазаря Глоби… На жаль, вже через десять років після виставки більшість її павільйонів була розібрана.

У період революції 1917-1920 років сад прийшов у цілковитий занепад. Частина рослин була знищена, а місцевість частково заболочена. Сумно було спостерігати мені за долею мого парку! Тільки у  1924-1930 роках сад привели до ладу. Дві частини об’єднали, назвавши «Сад фізкультурників». З того часу парк почали розвивати як «парк культури і відпочинку»: спортивні розваги, атракціони, естрада, концерти.

А в 1926-1927 роках над парком провели… цілу вулицю. Побудували міст над озером, влаштували великий насип. Ця вулиця звалася населенням «Новою» аж до 1990-х років. Мало хто, крім мене, пам’ятає, що до війни вулиця була проїзною, й на ній їздили автомобілі… В 1939 році об’єднаний парк назвали ім’ям знаменитого льотчика Валерія Чкалова.

А в липні 1936 року в парку побудували Дитячу залізницю – першу в Україні. Тоді це було у велику диковинку. Дві станції, депо, тунелі, колії довжиною 2 кілометри. Діти вчилися освоювати залізничні професії: машиніста, провідника, зв’язківця, диспетчера. Після війни залишилася одна станція, але дитяча залізниця досі збереглася й працює.

 
 

Відновлювали парк майже одразу після війни. Я бачив, як знову висаджували дерева, розчищали територію. У 1950-і роки побудували парадний вхід у парк, станцію дитячої залізниці. Тоді ж з’явився Літній театр на острові посеред озера. У 1957 році встановили пам’ятник льотчику Валерію Чкалову, а в 1981 р. – новий пам’ятник йому.

А в середині п’ятдесятих років XX століття посеред паркового озера з’явився величезний фонтан «Самсон». На кам’яній гірці височіла статуя міфічного богатиря, який розриває пащу лева – копія відомої статуї встановленої в Петергофі. Струя з пащі лева досягала 20 метрів. Цей фонтан був вельми популярним. Цікаво було бачити, як майже кожні з відвідувачів парку обов’язково фотографувалися на фоні Самсону. Але через двадцять років Самсон несподівано… зник із озера. Навіщо знищили цей чудовий фонтан у середині 1970-х років – до сих пір лишається загадкою.

Сорок років тому, в 1979 році побудували величну споруду посеред парку – новий Літній театр. Форма будівлі, що нагадує велетенську кепку – винахід відомого в місті архітектора Олега Петрова. Цей театр – видатна пам’ятка архітектури, деякі навіть порівнюють його з будівлею Сіднейської опери. 

У другій половині XX століття жити в парку мені було дуже неспокійно! Парк Чкалова був улюбленим місцем відпочинку городян, його відвідували щодня тисячі людей. Дитяче містечко з атракціонами, різноманітні виставки, літній театр, дитячий кінотеатр, дитяча залізниця. 

 
 

У 1991 році розпочалась нова епоха. 1992 році парк отримав нове ім’я – Лазаря Глоби, свого засновника. З’явилися нові акценти – у 1999 році парк отримав статус «Центральний дитячий». На озері з’явився новий фонтан «Маленький принц». Кожен Новий рік на площі у східній частині парку встановлювалася аж з 1970-х років Міська Ялинка. З 2014 року головна ялинка переїхала на головну площу міста, але в парку все одно встановлюється інша велика ялинка.

Старий парк – моє помешкання – сьогодні потребує реконструкції. Треба реставрувати Літній театр, заново розпланувати алеї, почистити замулене озеро, замінити віджилі дерева, побудувати нові атракціони. І старий парк стане ще кращим і ще популярнішим.

 

Я, Дух Парку, бачив за два з половиною століття і розквіт парку, і занепад. Гуляючи доріжками парку, відчуйте дух історії, яка живе тут: у шелестінні старих дерев, у русі хвиль паркового озера, Вам можуть привидітись образи козака Лазаря Глоби та садівника Адама Гуммеля. А я, Дух Парку, пильно спостерігаю за парковим життям і охороняю старий парк від негараздів. Поки живе цей парк, живу тут і я, зберігаю і розповідаю його історію.

 

Максим Кавун,

кандидат історичних наук,

завідуючий відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького,

член Національної Спілки краєзнавців України

Текст та фотографії надані Максимом Кавуном